ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ 2 частина

. Художня форма загадок, пустобайок, колисанок, забавлянок, жартів, ігор з текстами, скоромовок поєднується з глибокою узагальнювальною думкою, що й дозволяє використовувати ці твори як важливий засіб вихован­ня мовленнєвої культури дошкільників.

За усталеними методиками

В освітньому середовищі дошкільного закла­ду здавна існували й існують і тепер різноманітні форми організованого й неорганізованого озна­йомлення дошкільнят з літературою. Найпоши­ренішими були заняття з художнього читання й розповідання чи заучування віршів напам'ять з обговоренням та відтворенням змісту. У методиці ознайомлення з літературними творами радянсь­ких часів, значне число з яких становили твори особливого ідейного напруження (оповідання про В.Леніна, його соратників, історію країни, ре­волюційні та воєнні події різних часів, державні свята, працю дорослих), робота з текстом від­бувалася здебільшого на спеціальних заняттях з ознайомлення з художньою літературою, які були обов'язковими для щотижневого планування. Як Аі в інших випадках, технологія проведення таких занять не припускала використання ігрових під­ходів, "вільного втручання", гру з текстом. Увага приділялася головним чином засвоєнню дітьми змісту твору, усвідомленню головної його ідеї, увиразненню мовлення засобами словесної об­разності.

У бесідах за змістом літературних творів основним прийомом була постановка запитань, у молодшому віці — для виокремлення головних героїв та засвоєння сюжету; в середній групі — запитання, крім того, мали допомогти усвідоми­ти ідею, схарактеризувати головних героїв, дати елементарну оцінку їхнім діям, вчинкам. Старші дошкільники за допомогою запитань і спеціаль­них мовленнєвих завдань до того ж мали виокре­мити образні засоби й відчути їхню красу, звер­нути увагу на те, як автор передає настрій, емоції героїв, висловити своє ставлення до почутого.

У роботі з казковими творами нерідко застосо­вували різноманітні інсценізації, театралізації для посилення унаочненого сприйняття твору (в молодших групах розповідання казки, як правило, супроводжувалося показом фланелеграфу, настільного, іграшкового чи пальчикового театрів) чи закріплення сюжету через його відтворення в інсценізованих діалогах, іграх-драматизаціях за сюжетом літературних творів.

Малі форми ігрового фольклору тради­ційно використовувалися у групах раннього віку та як засіб удосконалення артикуляційних умінь, у роботі над дикцією в середньому та старшому віці.

Така робота здійснювалася переважно на заняттях з розвитку мовлення. Зазначимо, що прислів'я, приказки, загадки використовувалися для розв'язання конкретних завдань навчання й виховання дітей. Крім жанрових особливостей творів, діти мали засвоїти передусім моральне правило, закладене в їхній зміст ("Хто не пра­цює, той і не їсть", "Семеро одного не чекають"), вправлятися у виокремленні певних ознак пред­метів чи об'єктів, закодованих у загадці.